Історія знає немало прикладів того, як хірурги в той, чи інший час, проводили самі собі операції. Наприклад, доктор Еван О’Ніл Кейн сам собі зробив операцію, під час якої ампутував заражений небезпечною інфекцією палець. Це сталося в 1919 році. Декількома роками пізніше, а саме в 1921 році, видалив сам собі апендицит. Це ще не все. Через 10 років він видалив собі грижу. Всі операції проводились в лікарні, під наглядом фахівців, так як носили чисто дослідницький характер. Але є й такі випадки, в яких лікар опиняється в ситуації, в якій йому ніхто не може допомогти, крім нього самого.

Леонід Рогозів, молодий лікар, перебував разом з експедицією на північному полюсі. У 1961 році він визначив, що у нього апендицит. Як показує практика, в принципі, це не смертельно. Тільки молодий чоловік виявився єдиним медиком. Більше ніхто не був у змозі провести операцію такого роду. У нього не було іншого виходу, крім як провести операцію самому собі, використовуючи місцевий наркоз. Він, як міг, постарався підготувати трьох людей до себе в асистенти. Цими обраними виявилися Владислав Гербовіч, начальник станції, який під час операції був «на підхваті» в тому випадку, якщо кому — небудь з наступних двох асистентів стане погано. Зіновій Теплинский, інженер — механік, повинен був тримати дзеркало навпроти живота і направляти світло. Третім був метеоролог Олександр Артем’єв. На його було покладено відповідальне завдання — подавати хірургу інструменти. Як бачите, ніхто з них не мав уявлення про те, що таке медицина.

Хірург провів операцію сам собіЛеонід видалив апендикс, не шкодуючи новокаїну, поливав на кишечник. При цьому він ще й вживав величезні дози антибіотиків. Після того, як розріз був надійно зашитий, хірург знепритомнів. Коли його запитували, що він пам’ятає і що при цьому відчував, він говорив, що операція проводилась без рукавичок. Чітко пам’ятає, що без дзеркала, природно, він би не впорався, але воно і сильно відволікало. Каже, що практично всю операцію він провів на дотик. З його слів стало відомо, що під час операції відкрилася сильна кровотеча, але завдяки самоконтролю, він не поспішав. Все почалося з того, що в той момент, коли Леонід зробив розріз в черевній полсти, він зачепив і товсту кишку. Її необхідно було негайно зашити. Він навіть не помітив того, що поранив себе ще в деяких місцях. Ось тут то і прийшло розуміння, що сили потроху починають залишати чоловіка. Згадує, що руки стали працювати не так впевнено, голова закрутилася. Приблизно кожні п’ять хвилин він робив перерви, не більше 30 секунд. Коли, нарешті, він дістався до апендикса, то з особливою ясністю усвідомив, що якби ще один день почекав з операцією, то живим би він не залишився. Операція тривала впродовж 1,5 годин. У тих умовах, в яких вона проводилася, її можна назвати цілком успішною. Через сім днів шви були зняті.

Коли трапилася така ситуація, молодому хірургу було 27 років. Коли про його вчинок стало відомо, його ім’я було у всіх на вустах. Йому не склало проблем захистити дисертацію і стати викладачем на хірургічному факультеті. Працював з 1979 року в багатьох лікарнях. Став завідувачем відділенням хірургії лімфоабдомінального туберкульозу НДІ фізіопульмонологіі з 1986 року. Пішов з життя знаменитий хірург у віці 67 років. Інструменти, якими проводилась та знаменита операція, зберігаються в музеї Арктики і Антарктики в місті Санкт-Петербурзі.